Ви знаходитесь тут: Головна > Н. В. Гоголь, ТВОРИ > Аналіз сцени брехні в комедії Гоголя «Ревізор»

Аналіз сцени брехні в комедії Гоголя «Ревізор»


Композиція гоголівської п’єси «Ревізор» цікава. Але особливе і кульмінаційний значення в цій п’єсі все-таки грає сцена обману і брехні, коли головний герой потрапляє в будинок Городничого. Хлестакова привозять в багатий і розкішний будинок, де його смачно годують і ще при цьому змогли напоїти. Але ж до цього його життя була зовсім іншою. Він деякий час не тільки голодував, але був змушений жити в найжахливіших умовах. Трактир, де він зупинився, виділив йому найбіднішу кімнату, де було багато тарганів і бруду.
І після того, коли він навіть в таких нелюдських умовах, зміг заборгувати шинкар, він подумки вже змирився з думкою про те, що йому все-таки доведеться відправитися у в’язницю. І все через те, що грошей у нього не було, і в борг він не міг взяти у кого-небудь, тому що до цього міста він потрапив зовсім випадково і нікого тут не знав.

Тому, коли він потрапляє в будинок Городничого, де його безкоштовно нагодували і надали нормальні умови для життя, навіть більше, ніж нормальні, він все ніяк не може зрозуміти, чому так змінилось ставлення до нього. Але це його не сильно-то й цікавить. Автор так показує свого героя, що вірити йому просто неможливо. Наприклад, це яскраво і чітко видно в сцені його обману і брехні, що аналізувати події він зовсім не може, не вміє, та й не бажає. Він просто насолоджується тим, що відбувається з ним в даний час і замислюватися про майбутнє він не бажає, і в тому числі і не намагається.

Гоголівський Хлестаков в цей момент думає про те, як же справити сильне враження на людей, які його оточують і слухають його з відкритими ротами. Особливо йому цікаві світські дами, яких він хоче вразити і приголомшити. І тому він починає обманювати. Іван Олександрович починає розповідати про своє життя, яка в Петербурзі протікає тихо і спокійно.

Але він розповідає зовсім про інше. Він так сильно надихнувся своїм же брехнею, можливістю прикрасити і навіть незабаром сам починає вірити своїм вигаданим розповідям, де зовсім немає правди. Звертає увагу те, що коли він починає говорити щось, то вже до кінця своєї репліки він зовсім забуває про те, яка думка його фрази, плутається і тому його брехню видно. Ось, наприклад, автор показує його репліки про те, що його хочуть зробити колезьким чиновником, який зазвичай в російській дійсності дев’ятнадцятого століття вважався практично найостаннішим цивільним чином і ставився до восьмого класу. А то раптом несподівано він закінчував цю ж фразу про колезького асесора тим, що він мало не головнокомандувач всієї країни. І таких, що не відповідають в його промові і роздумах багато.

Незабаром він взагалі заявляє всім присутнім, що заробляє собі на життя літературою, але зате досить просто дає собі негативну характеристику, навіть не подумавши, що вона зовсім не втішна. Він говорить про те, що в його думках є якась легкість, але ж це вже ознака того, що він не вміє мислити і людина неглибокий і недалекий. Але зате він дуже легко дається взнаки за автора таких літературних творів, як «Одруження Фігаро». Але не тільки авторство цієї комедії він приписав собі. Він повідомив усім присутнім, що їм написана і повість «Фрегат« Надії », та й взагалі все, що коли-небудь розміщувалося в« Московському телеграфі ».

Але його намагається зловити на брехні дочка городничого Марія Антонівна, кажучи, що ось твір «Юрія Милославського» написав ж зовсім не Хлестаков, а Загоскіна. Це, звичайно ж, зовсім небагато бентежить гоголівського персонажа і після цього він намагається легко і досить поверхню виправдатися, стверджуючи, що це зовсім інший твір, ніж, ніж написав він. І ось такої плутанини, плутанини і брехні у нього величезна кількість. Наприклад, гра у віст, де він усім розповідає про те, що він п’ятий гравець, тобто зайвий. Але як тільки він починає брехати, то зовсім уже й сам заплутавшись, говорить про те, що живе на четвертому поверсі. Але чиновник, які раді йому у всьому потурати і погоджуватися, зовсім не помічають цієї плутанини і готові у всьому йому догоджати.

Дивує та ситуація, яку описує Гоголь. Так, він показує, що жінки від Хлестакова в найсильнішому захваті, адже він зустріли справжнього столичного людини, який має за їхніми словами, звернення зовсім інше, як вони вважають «тонко» і дуже сучасно. Але ось думка чиновників інше, не таке як у дам, абсолютно протилежне. Так, вони сильно його бояться, тремтять просто від страху і стоять на витяжку. Вони стверджують, що мають такий чин, який їм дозволяє постояти перед столичним ревізором.

Всі ці люди, які є представниками світського суспільства, вважають, що Іван Олександрович – це ревізор, та й взагалі дуже важлива персона. Саме тому сцена обману і брехні основної діючої особи – це його зоряний час, хвилина його торжества, коли він зміг піднятися над самим собою, бути в центрі уваги і бачити навколо се

Коментарі закриті.